К основному контенту

Рубікон перейдено. Люди Півдня змінилися до невпізнання

Новоросії більше не буде. Ніколи. Хіба що в еротичних снах божевільних кремлівських підстилок.
Усе брехливе, вигадане, штучно зліплене з метою наживи рано чи пізно вмирає. А ми будемо. Бо ми були тут завжди. Відколи ми взагалі були. І хай нас називали, як кому заманеться: скіфами, сарматами, трипільцями, гунами, русами, рутенами. 
Хай нас винищували, завойовували, розділювали й перейменовували, використовували як гарматне м'ясо чи виморювали голодом,усе це нині вже не має жодного значення. 
Ми повернулися.
Українці такі. Ми маємо звичку повертатися і відбирати своє, навіть за багато сотень років. Ми занадто жадібні, щоб роздавати те, що нам належить, якимось зайдам. Чекатимемо того моменту дуже довго, витримуючи, витерплюючи, виплакуючи й навіть відхаркуючи кров'ю. Але обов'язково дочекаємось, а потім нехай ніхто не ображається.
Бо ми собі на умі, бо знаємо, що світ мусить бути збудований саме так, як нам подобається, не інакше. З хлібом, салом, тиночками, глиняними горшками на них, побіленими хатками, калиною, вишиванками, рушниками, образами на покутті...
З диким степом ми були на «ти» задовго до Єкатєріни ІІ, яка нібито щось там колонізувала й заснувала. Ми колонізували його постійно. 
Коли вперше, ніхто не пам'ятає, та й не треба. Наша волелюбність якраз зачалася з того вільного степу, де дихати можна на повні груди й де з кожного байраку варто очікувати що завгодно.
Полювати в степу - не лапті плести, жити в ньому і з ним - не дупла бджолині потрошити. Було багато чого. 
Але в морі Чорному ми споконвіку любили лапати рибу, мити в ньому ноги й розтинати його темні хвилі на своїх човниках. Хай там як його називали: Понтом Аксінським чи Понтом Евксинським, Понтійським чи Понетським, Скіфським чи Руським, воно завжди було нашим. І ми завжди мешкали на його берегах, хай навіть маленькими, дуже дрібними осередками.
Може, не завжди той дикий степ і море вписувалися в державні межі на численних мапах усеможливих завойовників, але то не наша справа. 
Бо яка за великим рахунком різниця, впишуть тебе чи ні, коли ти є. Це вже сьогодні такі дурниці мають значення, світ змінився. 
Щоб відкрити рахунок у банку, ти мусиш ідентифікуватися, але і ми змінились, і запити наші зросли. Нам більше не цікаво й не хочеться просто якось бути...

І можливо, якби декому не припекло витягнути на світ стару імперську байку про Новоросію й занадто впхати свій ніс у чужі справи, все тяглося б ще дуже довго. Але маємо те, що маємо. Войовничий степовий дух прокинувся в українцях, і тепер нас не зупинить ніщо, доки не стане по-нашому. Тим більше якісь там домовленості.

Усе лишень починається насправді. Ще багато чого доведеться переосмислити, вивчити й зрозуміти. Дуже багато роботи накопичилось, яку конче треба переробити. 
Але процес уже запущено, рубікон перейдено, люди Півдня, хай там якими вони були до того, змінилися до невпізнання. Адже це вони перші кинулися на межу з Кримом зупиняти повзучу заразу, вони не дали влаштувати у своїх містечках та селах божевілля під грифом «русская вєсна» і вони нині годують та вдягають своїх оборонців.

Гени мають значення, хоч ти трісни. Хоч би скільки мили мізки «русскім міром», великими сталінами й дуже великими єкатєрінами, ворог зупинився там, де йому не було що робити. Його зупинили українські прізвища, українські міста й села. Він не мав жодних шансів ані на Херсонщині, ані на Миколаївщині, ані на Одещині, бо там йому немає чого робити. Там живуть українці. Навіть на Донбасі він обламав собі зуби. 
Ось приблизні цифри кількості українців Півдня згідно з переписами за століття. Чому приблизні? Бо через часту зміну адміністративних меж можуть вкрастися несуттєві неточності, які не впливають загалом на картинку. Станом на 1897 рік на Півдні України проживало близько 76% українців, на 1926-й - 70%. Навіть після Голодомору, коли, здавалося, виморили все живе, статистика фіксувала вражаючі цифри, що свідчили про небувалу стійкість і живучість українців: 65% на 1939 рік. 
Нині картинка, попри всю нахабну совєтизацію, анітрохи не гірша, навіть краща. Згідно з переписом 2001-го українців у Миколаївській області проживало 81,91%, в Одеській - 62,8%, Херсонській - 82%, Запорізькій - 70,8%. Ось, власне, і відповідь на запитання, чому в них не склалося, а в нас усе буде добре.

Тиждень вирішив звернути свій погляд туди, на Південь, не лише з цікавості. Від того, чим нині живе Степова Еллада, як назвав свою малу батьківщину Євген Маланюк, як вона змінилася, а вона дуже змінилася й далі змінюється, безумовно, залежатиме, яким край стане в майбутньому. А це дуже важливо. Нині його мешканці переживають не найкращі часи, але моменти пошуку ідентичності ніколи не бувають легкими, проте вони дуже цікаві. 
Врешті, Південь трохи задовго спав, але така вже його вдача. Зате нині нарешті прокинувся, і дороги назад уже немає...
Роман МАЛКО, "Тиждень"

Популярные сообщения из этого блога

Ответ ватникам на "Ну, и чего вы добились своим майданом"

- ... и когда русские спрашивают у меня: "Ну, и чего вы добились своей революцией - та же коррупция, те же олигархи...  Что изменилось?". Я даже не знаю, как ответить. Это фраза прозвучала из уст моей ФБ-подруги Оксаны, с которой мы случайно пересеклись в парке Шевченко. Пришлось оказать неотложную дискурс-помощь. - Отвечай предельно кратко и просто.  - Как? - "А вас еб*т?", например. - И всё?  - И всё. Поверь, это оптимальный ответ. Оксана недоверчиво улыбнулась. - Не веришь? Ок. Пример из жизни. У меня за стеной громко тра*ются соседи. Не просто громко, а очень. Иногда кажется, что там заживо расчленяют кого-то. Разумеется, с одной стороны, все эти истошные коитусы привносят в мой быт лёгкий дискомфорт, но с другой - это их квартира и, соответственно, их правила. А теперь представь себе ситуацию: они закончили - нат*лись, наорались. Сидят себе - пьют чай, курят, о жизни болтают.
В этот момент внезапно появляюсь я и задаю им вопрос: "Ну, и чего вы добились с…

Владимир Познер: Дебилизмом попахивает

Вот не хотел писать ничего про Крым, точнее, хотел, но запрещал себе, потому что столько уже написано, и верных слов сказано, и вранья государства на поверхность вытащено, что и добавить вроде нечего. Но оказалось, что столько моих знакомых, которых я считал адекватными людьми, быстро запросились в бан на всех соцсетях, и показали такое свое лицо, которое не у каждого пенсионера на митинге коммунистов увидишь. Поэтому пишу этот пост и буду на него впредь ссылаться, чтобы не писать снова много букв. Я не буду опираться на чьи-то комментарии и слухи. У нас есть два факта — Украина скинула Януковича и Россия отжала у Украины Крым. Первое. Украина. Это другая страна, с другими законами, гражданами и федеральным устройством. То, что мы отжали у этой страны, пока в ней шли сложные процессы, полуостров, не делает этот процесс легитимным. Представьте, что во время митингов на Болотной Япония бы ввела войска на Курилы, и через две недели там жители проголосовали бы за присоединение. Ситуации од…

Аналіз законопроекту про особливий статус Донбасу. Читати Всім!!!!

Я спробував написати більш-менш безсторонній аналіз закону про особливий статус Донбасу. Вибачте, що довелось вирізати всі епітети "шозахуйня" чи "шотитворишсволоч". - згідно ст. 2 цього закону Законодавство України діятиме на території Донбасу не в повній мірі.  Що саме по собі означає, що ці територія "випадає" з української юрисдикції. Додатково цю тезу потверджують ст. 6, 8 та 9. - згідно ст. 5 цього закону склад прокуратури та судових органів призначаються фактично місцевою владою Донбасу. - згідно ст. 6 цього закону місцеві органи самоврядування визнаються юридично рівними Кабінету Міністрів та окремим міністерствам.  Тобто, місцева влада Донбасу перестає бути підпорядкованою центральній владі, і взаємодія між ними йде за допомогою окремо укладених угод. Додатково цю тезу потверджує ст. 8 та ст. 9. - згідно ст. 8 цього закону місцеві органи влади Донбасу отримують право на укладання власних міждержавних угод.  Саме це і ховається під евфемізмом "тр…