"Какие красивые песни! Мы таких - никогда не слышали", - крымчанка об украинском фольклоре

Мій Щедрий вечір минув у Львові, в одній прекрасній родині, в старовинному будинку якогось ну дуже давнього року. І все було по-справжньому - і карпатська ялинка, і кутя, і холодець, і вишита скатерка. І багато, багато щедрівок, прекрасних, мелодійних. Наших.

А потім господарка, пані Надя, згадала, як вони два роки тому, у цей самий день, поїхали відзначати Щедрий вечір у Криму. Пам'ятаєте, на Майдані наче стихло, це вже потім, потім - буде те страшне Водохреще... А тоді хотілося вірити в краще. Хотілося тепла.

І вони купили квитки на поїзд, і шось довго їхали, і зупинилися у якомусь севастопольскому готелі. Там ніхто не казав шо то Щедрий вечір, тільки - Старий новий рік. В ресторані голосно грав шансон і ведучій закликав усіх наряджатися в карнавальні костюми - чи то зайчиків, чи то білочок.

Нашо мені білочки і зайчики, коли в мене є вишиванка - подумала пані Надя, і вдягла розкішну старовинну ще бабусину гуцульску вишиванку.

- Надя, ти шо!.. Ти думай шо робиш!.. Ти забула де ти?.. Ти в Криму! - перелякано шепотіла їй подруга.

От тільки в ресторані прекрасній жінці - ніхто не сказав ані слова. Всі тільки проводжали її очима.

А потім було багато тостів, і спочатку страшно було говорити українською.

Ще були всякі конкурси - хто краще заспіває пісню про мороз та про зиму. І всі почали співати "Ой, мороз мороз" та ще купу всякого такого совєтського.

Та коли переспівали все, пані Надя раптом так ніжно-ніжно вивела - "Нова радість стала, яка не бувала..." ...В залі запанувала тиша. А вона співала і співала. Про щедрий рік, про щастя, про любов в родині. Про діток, про маленького сповитого Христа.

І якесь дитя пришло до їхньго столу, і слухало з велизечними очима. І принишк ведучий-білочка. І всі-всі ті гості шансонного ресторану на березі Чорного моря.

А вже під ранок те дитя від їхнього столу - забрала мама, додому, спати. Надя боялась, шо вона лаятиметься. Та молоденька мама тільки сказала:

- Какие красивые песни! Мы таких - никогда не слышали...

Вона, мабуть, ще хотіла щось сказати, та тільки постояла, подумала, і пішла собі геть, із сином за руку.

Галина СЕРГЕЕВА