К основному контенту

Війна на Донбасі скінчиться. А що далі?

Судячи з останніх подій, конфлікт на Сході України приречений на якнайскоріше вирішення. Тобто в найближчому майбутньому контроль над цим регіоном буде встановлено. І незалежно від того, хто цей контроль отримає, він буде вимушений зіштовхнутися з більш серйозними і складними проблемами, аніж відкрите озброєне протистояння.
Президент повинен розуміти, що після перемоги української сторони у цій війні, він отримає менше, аніж втратить. Основних проблем, котрі майже невирішальні, буде, щонайменше, дві.

По-перше – колишні військові нерегулярної армії, а по-друге – колишні «воїни новоросії».

Величезна кількість десоціалізованих елементів на визволеній території. Це я про більшість з тих, хто наразі перебуває в різноманітних батальйонах та записуються добровольцями до Нацгвардії. Насправді з питанням того, що робити з усіма тими людьми, стикалося дуже багато країн. У світовій практиці це називається «післявоєнний синдром».

Справа у тому, що за усі ці місяці дуже багато людей навчилися жити в умовах воєнного часу, а певна частина з них навчилася безпосередньо воювати. По закінченню війни саме ця частина опиниться вибитою з системи координат нової невоєнної реальності і буде являти собою асоціальних декласованих особистостей. Вони будуть почувати себе непотрібними новому неозброєному суспільству і керівництву доведеться вирішувати цю проблему.

Для вирішення цього питання досвід світової історії пропонує два варіанти: або прийняття цих людей в ряди регулярної армії, або створення і впровадження соціальних державних програм по їх реабілітації. Перший варіант був реалізований ірландською народною армією після довгих народно-визвольних рухів, але у цьому прикладі варто враховувати специфіку і розміри Ірландії, що значно відрізняються від українських. Другий варіант намагалися впровадити США, коли займалися соціальною реабілітацією ветеранів війни у В’єтнамі, а після – з військовими, які повернулися з Іраку. Але ця програма дала багато непередбачених негативних наслідків.

Спробуємо спроекціювати ці приклади на сучасну Україну. Після невеликого аналізу бачимо наступне.

Перший приклад неможливий для України по декільком причинам. По-перше – по причині непотрібності Україні такої багаточисельної армії. І тому є пояснення. На початок конфлікту на Сході країни українська армія нараховувала близько 180 000 солдат. При цьому дійсна необхідність була у 60 000.

І при цифрі у 60 000 ми б мали на момент початку конфлікту саме 60 000 добре підготовлених та обмундированих воєнних, а в дійсності отримали у три рази більше одиниць гарматного м’яса, тому що необхідних ресурсів на підготовку такої кількості солдат просто не було надано.



І, варто зауважити, що окрім адмінресурсу, проблема полягає у банальному – неможливості фінансування у таких обсягах. Тому навіть в ідеальних умовах (відсутність корупції та прямих крадіжок у цій структурі, що маловірогідне без жорсткої люстрації усієї сфери), при додаванні десятків тисяч солдат до регулярної армії з рядів нинішніх добровольців, тих коштів, що виділяються, буде катастрофічно не вистачати навіть на харчування та навчання солдат, що приведе до фізичної неможливості існування такої армії.

До того ж, враховуючи нове призначення на пости МЗС України колишніх працівників правоохоронної системи, виникне внутрішній психологічний конфлікт.

Більшість сьогоденних визволителів просто не зможуть служити під таким керівництвом через недавні досить жорсткі конфлікти між цими людьми та співробітниками правоохоронних органів, які були і за часів Майдану, і є наразі у Донецькій та Луганській областях, де правоохоронники переходять на бік терористів.

Ці люди і новопризначене керівництво будуть навіть підсвідомо сприймати один одного ворогами, і у такому випадку про ефективну роботу системи української армії не може бути й мови. Система буде знищувати сама себе зсередини через непідпорядкування та внутрішні протиріччя.



Другий варіант – соціальна підтримка державою усіх цих людей. Приблизно це виглядає так: усі добровольці батальйонів отримують статус ветеранів бойових дій, регулярні соціальні виплати, і велику кількість інших пільг. Якщо все це вони отримують від держави у необхідному обсязі, то через декілька років ми матимемо на Донбасі значну кількість недоторканих паразитів з досвідом ведення бойових дій і великі «дірки» в і без того ослабленому бюджеті.

Якщо ж держава намагатиметься врегулювати подібний паразитизм і хоч якось уріже права таких громадян, котрі вже знають, що таке «вбивати», а, отже, мають на підсвідомому рівні психологію вбивці (нехай і за «добро»), то неважко передбачити, якими саме методами вони будуть відстоювати свої права.

Тим самим ми ризикуємо отримати «ДНР»-2, але вже українську, до того ж з достатньо досвідченими бійцями. Спрацьовує той самий «в’єтнамський синдром», з яким США, наприклад, і до сьогодні впоратися не може.

Друга проблема – залишки «ополченців».

Якщо навіть і вдасться вирішити проблему активності і існування взагалі «ДНР» як терористичної організації, то все одно залишиться велика кількість маргіналів, які матимуть зброю. І саме вони у першу чергу почнуть організовуватися в новостворені ОПГ . При іншому менталітеті вони цілком могли б перетворитися на партизанські загони, але для партизанщини потрібен досить міцний ідейний фундамент і приклад нещодавньої історії.

Тут же історія трохи інша. Головною метою усіх цих люмпенів є «Ахмєтовщіна», тобто Ахметов 20 років вдавав з себе «звичайного пацанчіка з району, який йшов до успіху», і після певного критичного моменту усі такі пацанчікі захотіли стати Ахметовими. До того ж тими самими методами, про які на Донбасі легенди ходять.

Отже створення ОПГ буде найбільш можливим варіантом розвитку для цього соціального класу населення. А враховуючі післявоєнну ослабленість «стародонецьких» кримінальних авторитетів через значні фінансові втрати , що є однією з головних цілей сьогоденної української влади та провладних еліт, станеться, що заспокоювати цей «молодняк» буде нема кому.

І тоді влада зіштовхнеться з ще більшим розквітом криміналітету на Донбасі, аніж в дев’яностих . Бо тоді зберігалася хоча б якась внутрішня ієрархія і структура, а нині як у тій приказці «на одного холопа два пана». Та ще й у тому справа, що треба враховувати величезну безвідповідальність подібних людей у купі з особливостями їх виховання.

Бо саме у цього покоління донецьких пацанів, котрі виросли на «Бригаді» і наразі несподівано отримали повну свободу дій та купу зброї, залишилася у підсвідомості романтизація кримінального образу. І зараз повністю сформована «ахметовська мрія» тримає найвдалішу змогу реалізуватися.



Тому новий сплеск кримінальних війн на Сході є стовідсотковим, і, цілком можливо, що не тільки на Сході.

Це є дві основні проблеми, з якими зіштовхнеться українська влада після перемоги війни на Сході країни. Але судячи з останніх дій Президента та його команди, я особисто сумніваюся, що він може бути настільки жорстким і дієвим, щоб ці питання вирішити.

Вероніка МІРОНОВА

Популярные сообщения из этого блога

Ответ ватникам на "Ну, и чего вы добились своим майданом"

- ... и когда русские спрашивают у меня: "Ну, и чего вы добились своей революцией - та же коррупция, те же олигархи...  Что изменилось?". Я даже не знаю, как ответить. Это фраза прозвучала из уст моей ФБ-подруги Оксаны, с которой мы случайно пересеклись в парке Шевченко. Пришлось оказать неотложную дискурс-помощь. - Отвечай предельно кратко и просто.  - Как? - "А вас еб*т?", например. - И всё?  - И всё. Поверь, это оптимальный ответ. Оксана недоверчиво улыбнулась. - Не веришь? Ок. Пример из жизни. У меня за стеной громко тра*ются соседи. Не просто громко, а очень. Иногда кажется, что там заживо расчленяют кого-то. Разумеется, с одной стороны, все эти истошные коитусы привносят в мой быт лёгкий дискомфорт, но с другой - это их квартира и, соответственно, их правила. А теперь представь себе ситуацию: они закончили - нат*лись, наорались. Сидят себе - пьют чай, курят, о жизни болтают.
В этот момент внезапно появляюсь я и задаю им вопрос: "Ну, и чего вы добились с…

Владимир Познер: Дебилизмом попахивает

Вот не хотел писать ничего про Крым, точнее, хотел, но запрещал себе, потому что столько уже написано, и верных слов сказано, и вранья государства на поверхность вытащено, что и добавить вроде нечего. Но оказалось, что столько моих знакомых, которых я считал адекватными людьми, быстро запросились в бан на всех соцсетях, и показали такое свое лицо, которое не у каждого пенсионера на митинге коммунистов увидишь. Поэтому пишу этот пост и буду на него впредь ссылаться, чтобы не писать снова много букв. Я не буду опираться на чьи-то комментарии и слухи. У нас есть два факта — Украина скинула Януковича и Россия отжала у Украины Крым. Первое. Украина. Это другая страна, с другими законами, гражданами и федеральным устройством. То, что мы отжали у этой страны, пока в ней шли сложные процессы, полуостров, не делает этот процесс легитимным. Представьте, что во время митингов на Болотной Япония бы ввела войска на Курилы, и через две недели там жители проголосовали бы за присоединение. Ситуации од…

Аналіз законопроекту про особливий статус Донбасу. Читати Всім!!!!

Я спробував написати більш-менш безсторонній аналіз закону про особливий статус Донбасу. Вибачте, що довелось вирізати всі епітети "шозахуйня" чи "шотитворишсволоч". - згідно ст. 2 цього закону Законодавство України діятиме на території Донбасу не в повній мірі.  Що саме по собі означає, що ці територія "випадає" з української юрисдикції. Додатково цю тезу потверджують ст. 6, 8 та 9. - згідно ст. 5 цього закону склад прокуратури та судових органів призначаються фактично місцевою владою Донбасу. - згідно ст. 6 цього закону місцеві органи самоврядування визнаються юридично рівними Кабінету Міністрів та окремим міністерствам.  Тобто, місцева влада Донбасу перестає бути підпорядкованою центральній владі, і взаємодія між ними йде за допомогою окремо укладених угод. Додатково цю тезу потверджує ст. 8 та ст. 9. - згідно ст. 8 цього закону місцеві органи влади Донбасу отримують право на укладання власних міждержавних угод.  Саме це і ховається під евфемізмом "тр…