Новини

Україна

Крим

статті

Коли задаєшся запитанням про маніакальне бажання Путіна будь-якою ціною напакостити Україні де тільки можна, то відповідь очевидна. Це вже навіть не питання імперії, не страху перед «негативним» впливом на Росію тощо. 
Видається що це вже переросло в особисту манію змішану з фобією та ненавистю. Адже він в своїй уяві є одним з господарів світу, з популярністю чи не більшою ніж Сталін, командувачем великої армії, достойним корони Петра Першого збирачем земель. І ось протягом останніх півроку терпить одну за другою нищівні поразки. І де? В Україні, яка вже здавалося повністю «умиротвореною» і практично була в Євразійському просторі.
Що сталося з клятими «хохлами», які раптом голими руками повалили випестуваного Януковича, а потім замість того щоб трястися від страху взялися за зброю і на всі погрози відповідають співом «Ла-ла-ла-ла-ла-ла-ла-ла», та ще й додають що він зовсім не злий і страшний Бармалей, а в дійсності звичайне «Х …ло!»
Посудіть самі. 
Поразка перша. Майдан, який переріс в справжню революцію, що поховала всю багаторічну працю з дестабілізації України. Раптова радикальна зміна не тільки влади, але й суспільства стала шоком для кремлівських стратегів. Нічого іншого крім думки про «клятих» американців, які це все спровокували, КГБістська свідомість випродукувати не змогла. В нічних кошмарах спливав страшний привид НАТО. І як реакція – дії які привели до наступної поразки.
Поразка друга. Захоплення Криму та спроба бліцгкригу. Виявилося, що швидко захопити Крим не вдалося, а це дало можливість центральній владі оговтатися, оголосити мобілізацію та почати перекидання військ на схід та відновлювати їх боєздатність. Два місяці країна прокидалася з думкою, чи вночі не почалася війна. Проте українці цей тиск витримали, а замість страху відбувся могутній спалах патріотизму, причому в тих регіонах, де це зовсім не очікувалося. А створення і активне формування Національної гвардії з добровольців викликало черговий вилив жовчі з російських телеекранів. Росія втратила ментальний зв’язок з Україною, на довгі роки вивітрився синдром братства.
Поразка третя. Перекроювання кордонів, тривале брязкання зброєю, нахабна брехня всіх і вся в Росії та спалах агресивного шовінізму викликали знову таки неочікувану світову реакцію. Росія опинилася одинокою в Раді Безпеки, відбулося два тури накладення санкцій на російських посадовців. Путіна та його послідовників вважають паріями і не хочуть бачити в пристойному товаристві типу G7 та інших. І, найголовніше, – НАТО та США прокинулися від летаргічного сну і завили про посилення своєї активності та перекидання військ до східних кордонів. В Україні вперше число прихильників вступу в НАТО перевищило число противників. Результати для ВВП прямо протилежні очікуваним.
Поразка четверта. Луснула ставка на Юго-Восток, Південний Схід по нашому, який ніби то тільки й чекає з квітами російських братів. І тут невдача. Замість квітів та триколорів жителі почали виходити з плакатами «Защитите русских от Путина», а прихильників сепаратизму – тривіально бити, оскільки міліція не втручалася. Виявилося що нема ніякого Юго-Востока, а є Південь та Схід з проукраїнською більшістю за винятком зомбованого Донбасу. Недарма Н.Михалков виступив з ображеною промовою: «Русские не придух!» і зробив висновок, що в Одесі живуть одні бандерівці, оскільки не хочуть захищати сепаратистів і федерастів.
Поразка п’ята. Не спрацювали погрози відключити газ та не вдалося обдурити українців тимчасовими знижками на цей продукт, які в будь-який момент можна ліквідувати вдаючись до політичного шантажу. Україна пішла шукати справедливості в Стокгольмський суд, чого Росія аж ніяк не очікувала. Результату слід ще чекати, але прямий газовий шантаж, який завжди діяв безвідмовно дав неочікуваний збій.
Поразка шоста. Не мали наслідку ультиматуми щодо мовних проблем та федералізації. Істерика, що всіх заставлять говорити по-українськи, а незгодних вбиватимуть не дала ефекту. А прихильників федеративного устрою виявилося жалюгідно мало і то вони зосереджені в основному лише на Донбасі. Хоча після того, що там відбувається їх чисельність на сусідніх територіях різко зменшується, оскільки ніхто не хоче війни у себе в хаті задля ефемерних химер Путіна.
Поразка сьома. Вона публічна і дуже болюча. Не вдалося зірвати Президентські вибори і довелося де-факто визнати українську владу та відректися від «легітимного» Януковича. До того ж не спрацювала ставка на «свого» а точніше «свою» кандидатуру в Президенти.
Поразка восьма і основна. Україна підписала Угоду про асоціацію з ЄС та зону вільної торгівлі. Не вдався шантаж щодо санкцій на українські товари та залишився безуспішним лемент про втрачені зв’язки. Україна зробила цивілізаційний вибір і фактично посуває кордон Європи на 1500 км на схід. Мало того, разом з нею це зробили ще дві колишніх республіки колишнього СРСР, залишивши Путіна наодинці з Лукашенком та Назарбаєвим. 
За цей вибір український народ заплатив дорого. Заплатив кров’ю та життям українських громадян. І на жаль продовжуватиме платити ще далі, оскільки у Путіна залишився лише один спосіб впливу на ситуацію в Україні – неоголошена війна шляхом організації та підтримки терористичної діяльності. Цей чекістський метод широко був розповсюджений в часи СРСР, коли КГБ розпалювало та фінансувало так звані народно-визвольні рухи, а по суті терористичні організації в країнах третього світу, фінансуючи їх діяльність та постачаючи зброю. До цього останнього способу впливу вдався збирач земель у найбільш вразливому регіоні – Донбасі. Проте розпалити і вести війну він зміг лише засилаючи найманців та кадрових спецназівців з ФСБ та ГРУ. Але і тут, якщо подивитися на території, які контролює українська влада та бойовики фейкових республік, то говорити про успіх Путіна на Донбасі буде значним перебільшенням. 
Отже набиваючи гулі, обдираючи боки, проливаючи кров та переборюючи внутрішні протиріччя Україна впевнено просувається до своєї мети – цивілізованого демократичного життя. Труднощів на цьому шляху буде ще немало, будуть помилки, непорозуміння, жертви, навіть зради, та локальні програші, але ми все-таки приречені на успіх. Запорукою цього є перетворення населення на території України в український народ і небажання нового покоління українців жити по-старому. І тут уже ніякий Путін чи інше російське або українське «Х…ло» на заваді стати не зможе. 
Прощай, немытая Россия!

About Павло Заєць

This is a short description in the author block about the author. You edit it by entering text in the "Biographical Info" field in the user admin panel.
«
Next
Следующее
»
Previous
Предыдущее
Загрузка...

Top