Чому "старший брат" завжди суворий?

Якщо ви хочете побачити типовий пост про те чому ми не Росія - можете гортати далі.

Я пропоную запитати по іншому: "Чому ми намагаємся бути не Росією?"Так,я українець.

Так, мене в Росії також називають бандерівцем і фашистом. Але, коли ми звинувачуємо наших

сусідів у цьому, у "вторгненні на нашу землю" та інших злочинах, ми не часто можемо зрозуміти чому ж вони так себе поводять.

Для цього потрібно провести аналогії, але перш за все - згадати, що все таки ми брати. На жаль чи на щастя, це вже суб'єктивна думка, але те, що це історичний факт - правда. Які ж аналогії

ми "маємо" провести? Та найпряміші: найбільш зрозумілим вони будуть людям, які мають старших чи молодших братів та сестер. Навіть не потрібно задумуватися, лише пригадати, а таке ви мали б спостерігати - коли менший хоче самостійно приймати рішення, для його старшого брата це завжди буде виглядати неправильним тому, що це сказав не він. Будь-які спроби повпливати на рішення "нерозумного" брата викликають зворотній ефект - ізоляції. Ті в свою чергу можуть призвести до ще більшого супротиву - агресії.

Звичайно, бувають різні родинні відносини; нам доля "подарувала" брата, який намагатиметься вирішувати за нас навіть коли ми виростемо. В звичайному побуті, а це вам скаже любий психолог, найкращий вихід із ситуації це діалог в якому можна було б розібратися на чиєму боці правда.Зазвичай стається наступне: конфлікт утрясається сам собою, але родинні зв'язки вже не стають такими тісними і рідні віддаляються одне від одного.

Ви можете запитати:"Але ж нас навіть не хочуть слухати!"Тоді в мене зустрічне питання - а нас треба слухати? Коли ми маємо вагомі аргументи, коли ми можемо відстояти свою думку досягати компромісів тоді нас можна почути, але коли наші аргументи це заяви на те, шо "я правий, а ти ні" - ми не можемо ображатися. Але ображаемося! За двадцять років "незалежності" ми так і не змогли довести що у нас є своя думка, і невідомо чи зможемо!Тому, що останні події довели - нових аргументів у нас не найшлося."Росія - окупант!", "Росія - ворог!"Чути з вуст багатьох людей сьогодні.

Але це знову ж таки всього навсього образливе бормотіння.Для нашого опонента це не доказ.

І ця рекурсія звинувачень може тривати безкінечно.Але не буде, тому що наш брат, підкріплений аргументами - рішучіший. Це ми вже зрозуміли в Криму. Щоб вийти з цієї ілюзії правоти нам потрібно зупинитися і задуматися, чи все ми робимо правильно?А навіщо ми це робимо?Можливо це ми винуваті?

Це дуже важкий крок, не кожен зможе це усвідомити, не говорячи про те,що хтось зможе переглянути свою думку.

Але це єдиний вихід.Тісний, не пролазний, але єдиний.І як ми не намагаємся вийти - у нас не виходить.

Чим більше ми пручаємось, тим більше ми заплутуємось у неправоті, навіть не пізнавши правди.Чому?

Недавно в одній із патріотичних груп я побачив пост, де наводилися факти про Росію.Ці "факти" були відразу розпорошені по всіх групах тієї ж направленості. По правді, ті "факти" які не були перевернуті з ніг на голову, були відвертою брехнею.Можливо, це був такий собі жарт.Але по суті, і по відгукам було очевидно, що його сприймають серйозно. Як пізніше виявилося цю інформацію було взято невідомо звідки, невідомо ким.АЛЕ!з тисяч тих, хто "лайкнув" запис, тисяч тих, хто просто переглянув цей пост.

Лише один звернув увагу, що це не правда.Один побачив, тисячі повірили!І навіть не спромоглися критично поставитися до неї!

До чого я веду: цей факт лише один з небагатьох, які обплутують нас наче гілки перед виходом.І чим довша наша бездіяльність, тим сильніші їхні пута.тим вірнішими свої дії вважає старший брат.

Як я сказав єдий вихід - це усвідомлення власних помилок.Якщо ми бажаємо нової країни, ми повинні пройти цей шлях.

І це важче чим збудувати будинок чи відновити майдан.Ми повині замінити гасла аргументами, опиратися на історичний досвід (не лише свій),а не на ідеологію, читати літературу та історію, а не брехливі факти з інтернету та безглузде скиглення про свою "правоту", врешті-решт розгледіти колоду у власному оці.

І тоді ми будемо праві.Тоді нас послухають і погодяться з нами.Тільки тоді ми будемо вільними!

Дмитро Сердюк