Росія: багата країна - бідні громадяни

Уже тривалий час лобісти євразійської інтеграції та різних «возз’єднань» із Росією активно використовують міф про в рази вищий рівень життя в РФ порівняно з Україною. Проте глибший аналіз не просто засвідчує, що ці твердження не відповідають дійсності, а й виявляє значно нижчу соціальну ефективність путінської авторитарної моделі держави.

Традиційно для обґрунтування вищого рівня життя у Росії  використовують показник номінального ВВП на особу, за яким у 2013 році РФ справді перевершила нашу країну в 3,9 раза, або ж ВВП на особу за паритетом купівельної спроможності (ПКС), який у російському випадку також був 2012-го в 2,4 раза вищим. Однак уже номінальна середня зарплата в Росії більша порівняно з українською лише у 2,1, а з урахуванням різної купівельної спроможності (про це нижче) – тільки у 1,3–1,4 раза.

Причому й ця різниця виявляється лише в середньому по РФ. У більшості її регіонів через великі диспропорції між різними суб’єктами Федерації реальна купівельна спроможність середніх заробітних плат суттєво не відрізняється від українського відповідника, а в окремих випадках є нижчою. Ще гірша ситуація з таким соціальним стандартом, як мінімальний рівень оплати праці (МРОП). Адже в абсолютній більшості регіонів нафтогазоносної сусідки він є куди нижчим за прожитковий мінімум для працездатних і має набагато меншу купівельну спроможність порівняно з мінімальною заробітною платою в Україні.

Така різна Росія

Різниця середньої заробітної плати в різних суб’єктах РФ сягає 4 разів (проти 2,1 в Україні). За середнього офіційного її показника по Федерації у ІІ кварталі 2013 року $860 (тут і далі, якщо не вказано іншого, для порівняння використані цифри за цей період) у 13 регіонах вона становила $1–2 тис. Окрім Москви та області, а також Санкт-Петербурга, до лідерів за розміром номінальної платні належить «північна десятка»: республіки Комі та Саха (Якутія), Мурманська, Магаданська й Сахалінська області, Камчатський край, Ненецький, Ямало-Ненецький, Ханти-Мансійський – Югра та Чукотський автономні округи. Однак, за винятком столиці, Московської області та Санкт-Петербурга, ці регіони є малозаселеними (у Ханти-Мансійському АО на початок 2014 року проживало 1,6 млн осіб, а в решті – від 43 тис. до 955 тис. у кожному), тож у всіх названих 13 регіонах мешкає лише 21% жителів РФ.

Тим часом в абсолютній більшості з решти 70 регіонів Росії середня зарплата становила $500–700. Звісно, й такі показники можуть видатися досить високими більшості громадян України, де її рівень за аналогічний період був лише $400 (від $295 у Тернопільській до $615 у Києві). Однак це якщо не враховувати значних відмінностей у вартості життя в двох країнах. Аналіз даних російських статистичних органів, включно з регіональними, та інших відкритих джерел засвідчив, що в усіх регіонах Росії значно вищими є роздрібні ціни на абсолютну більшість продовольчих та низку непродовольчих товарів, послуг, а також транспортні й комунальні тарифи.

Вартість життя

Наприклад, наприкінці ІІ кварталу (червень) 2013 року за основні харчові продукти в Москві доводилося платити більше, ніж в Україні, на 20–100% (за молоко – на 20%, яловичину – на 36%, олію – на 44%, картоплю – на 56%, масло – на 65%, яйця – на 100%). У російській провінції ціни хоч і не настільки, але теж вищі, ніж у нас. Так, у Бєлгородській області та Краснодарському і Ставропольському краях різні продукти були на 15–50% дорожчими, аніж у нашій країні.

Читайте також: Назад, в Азію. Справжній вектор Євразійського союзу

Значно вищі в Росії і транспортні та комунальні тарифи, послуги, надавані громадянам. Наприклад, розцінка на електроенергію для населення в Україні варіюється від 0,28 (до 150 кВт за місяць) до 0,36 грн (до 800 кВт). У РФ її встановлюють для кожного регіону окремо, однак в усіх випадках вона удвічі-втричі й більше разів вища. Так, у сусідніх із Україною Воронезькій та Бєлгородській областях у другому півріччі 2013 року тариф був відповідно 0,73 та 0,79 грн, Ставропольському краї – 0,84, у Республіці Саха (Якутія) – 1,06 грн, Москві – 1,12 грн. Проїзд у міському комунальному наземному транспорті в Москві коштує 6,5 грн, Казані – 5, Ставропольському краї – 3,25–3,75 грн. У метро в Санкт-Петербурзі та Москві – від 7 до 10 грн, в Єкатеринбурзі – 5,5, Казані – 5, Самарі – 4,5 грн.

Ціна газу для потреб населення в Росії теж вища. Так, в Україні вона становить 0,72 грн/м³ для людей, які споживають до 2,5 тис. м³, та 1,1 грн для тих, хто спалює до 6 тис. м³. Тоді як в РФ навіть безпосередньо близько до основних джерел видобутку він є дорожчим і в другій половині 2013 року коштував у Ямало-Ненецькому АО 0,89 грн, у місті Ханти-Мансійську – 1,22, у Тюменській області – 1,03 грн. У сусідніх з Україною Ростовській та Бєлгородській областях та Краснодарському краї – 1,25 грн. У Владимирській області – 1 (на опалення) та 1,6 грн (з іншою метою: газові плити, колонки тощо), Костромській – 1 та 1,35, Омській – 1 та 1,65, Калінінградській відповідно 1,44 і 2,15 грн.

Значно дорожче в Росії і житло. Так, середня ціна 1 м² типової забудови на вторинному ринку Бєлгородської та Воронезької областей (не тільки обласних центрів, а й решти населених пунктів) у ІІІ кварталі 2013 року становила 11,85–12,35 тис. грн/м². Тобто була фактично на рівні середніх відповідних показників Києва – найдорожчого міста України. Тоді як у Харкові дорівнювала 8 тис. грн, Сумах – 5,3 тис. грн (тільки в обласних центрах).

Прожитковий мінімум у нас та в них

В Україні у ІІ кварталі 2013 року прожитковий мінімум для працездатних становив 1147 грн, а в Росії (в середньому) – 1985 грн, тобто був у 1,73 раза більшим (див. «Різна вартість життя»). Безперечно, український Держстат може під тиском влади занижувати цифру, однак навряд чи російський є менш залежним від свого уряду.

Зіставлення точного паритету купівельної спроможності українського та російського прожиткових мінімумів для працездатних з огляду на низку відмінностей потребує спеціального дослідження й сягає за межі цієї публікації. Однак ознайомлення з їх структурою свідчить, що у групі продовольчих товарів вони загалом збігаються. В Україні дещо вищі норми на особу за такими позиціями, як яйця, борошномельно-круп’яні вироби, картопля, майже в 1,4 раза – для цукру й кондитерських виробів. У Росії знано більша норма рибопродуктів та олії (в 1,3–1,4 раза) й майже вдвічі – молокопродуктів. Частка продовольчих товарів у прожитковому мінімумі для працездатних там становила 50% споживчого кошика, в Україні 2013 року – 55%.

Загальна оцінка свідчить, що купівельна спроможність російського прожиткового мінімуму перевищує українську не більше як на 10–15%. На користь цього свідчить, наприклад, прожитковий мінімум Тамбовської області (найнижчий у Росії), який у ІІ кварталі 2013 року становив лише 121,5% українського показника. Водночас середні ціни на товари й послуги там були або зіставні або дещо вищі порівняно з українськими.

Хто нам ближчий

Суттєві відмінності в цінах на товари та послуги зумовлюють різну купівельну спроможність заробітних плат у регіонах. Із цієї причини прожитковий мінімум та мінімальний рівень оплати праці у РФ розраховують індивідуально для кожного суб’єкта Федерації. Щоб з’ясувати реальне співвідношення рівня життя в Україні та різних частинах Росії, порівняймо мінімальну й середню заробітну плату з мінімальним прожитковим рівнем для працездатних у регіонах. У такий спосіб дістанемо необхідний коефіцієнт, який і можемо зіставляти з аналогічними пропорціями в нашій країні.

У середньому по Росії співвідношення номінальної середньої зарплати й прожиткового мінімуму для працездатних (її купівельна спроможність) є у 1,19 раза вищим, аніж у нас. Оскільки російський прожитковий мінімум зі згаданих причин є на 10–15% «важчим» від українського, співвідношення становить 1,31–1,37. Значно краще (більш ніж 1,5 раза) воно лише в дев’яти регіонах РФ: Москві та Підмосков’ї, Санкт-Петербурзі, Ленінградській, Тюменській та Сахалінській областях, Ямало-Ненецькому, Ханти-Мансійському й Чукотському АО.

Читайте також: Росіє, куди несе тебе?

В абсолютній більшості суб’єктів РФ на Уралі, в Сибіру та на Далекому Сходіспіввідношення заробітної плати й мінімального прожиткового мінімуму краще, ніж в Україні, в 1,15–1,45 раза. У європейській частині Росії, навпаки, переважають регіони, що мають зіставну, а то й гіршу пропорцію відповідних показників щодо нашої держави. Зокрема, таких більшість у Поволзькому, Центральному та Південному, а також усі без винятку – в Північнокавказькому федеральному окрузі. Лише в одному з європейських округів – Північно-Західному – суб’єктів, де купівельна спроможність середньої заробітної плати є вищою, аніж в Україні, дещо більше. Меншим, аніж у нас, співвідношення середнього заробітку й прожиткового мінімуму для працездатних є в 10 регіонах європейської частини РФ, значно кращим – у 5, кращим – у 18, зіставним – у 23.

Через значно дорожче життя в Росії (див. «Різна вартість життя») цілком зіставна з українською (1147 грн) номінальна мінімальна зарплата (від 1301 грн) в абсолютній більшості суб’єктів РФ (окрім Москви й Санкт-Петербурга, а також Московської, Ленінградської та Новосибірської областей) значно (подекуди в півтора-два й більше разів) поступається обсягові прожиткового мінімуму. Навіть коли врахувати зазначену похибку (10–15% вищої купівельної спроможності російського прожиткового мінімуму порівняно з українським аналогом), коло регіонів РФ, де мінімальна зарплата здатна забезпечити той самий рівень, який нині вона має в нашій державі, розшириться лише на п’ять-сім.

Вочевидь, причина значно нижчої соціальної ефективності російської економіки полягає в менш справедливому розподілі національного доходу за умов, коли владі доводиться рахуватися з позицією громадян значно менше, ніж в Україні. Це, своєю чергою, свідчить про значно вищу ймовірність потенційно негативного, а зовсім не сприятливого впливу реінтеграції з Росією на рівень життя абсолютної більшості наших співвітчизників.